Я знав поетів, що колись без міри Були відважні в пошуках своїх. Тяжка трагедія сліпої віри Спустошила і скам’янила їх… Читати далі »
Не ділять дум твоїх віднині, — Не дай торкнутися душі Рукам, що зраджують святині. Хай твердить той, хто втрати в зір… Читати далі »
Здавалося, усе позаду, Пригасло те, що я несу. І старість вийшла у засаду, Щоб вигострить тупу косу… Читати далі »
В мені блукають дивні струми, І вічність блискавкою б’є У серце збуджене моє, І палять мозок болі–думи… Читати далі »
Клумаки випадають з натруджених рук. Хто піддасть їх на плечі у вирі людському?.. Ти босоніж торкаєш розпечений брук, Так ти ходиш в віках по вугіллі жаркому… Читати далі »
Знову сонце зійшло, День прибув… Як мене не було, Де ж я був… Читати далі »
Я галактик ваших гривастих Не вивчав у екстазі німому. Я — невидимий головастик, Що живе у тобі самому… Читати далі »
Мене він кликав таїною світу — Мурашник в лоні лісових висот, Як небо кличе на чужу орбіту, В казкове коло неземних істот… Читати далі »
Небо, страждаючи, зорі народить, Муками струсів наповниться Вічність. Мудре страждання облагородить Наших незрілих думок пересічність… Читати далі »
Линьте, римовані стріли, В далеч Нової Епохи. Тих, кому все зрозуміло, Я не шаную нітрохи… Читати далі »
Серед зими розтанув сніг — І знов заворушились трави. Не дбаючи про сенс і право, В бруньки весняний сік побіг… Читати далі »
З долини, де часу воли ліниві Гойдали Розум в тихому візку, Пішов орач на галактичні ниви, Де зорі — ніби зерна в колоску… Читати далі »
Засурмили вітри, об сосну розбиваючи крила, Зачастили до саду зайці з помертвілих лугів. То зима у степах вікові фоліянти розкрила. А дерева — мов знаки на білій сторінці снігів… Читати далі »
Ти, мамо, прийшла в сновидіння В рядні — не в парчевому злоті: Обходиш свої володіння В глибинах синівської плоті… Читати далі »
Чи прокленем, чи возвеличим Ми, солоніючи від поту, Оту непізнану істоту, Яку історією кличем… Читати далі »
Що сталося? Чи Сонце другим боком Зненацька обернулось до людей? Вони на себе ніби ненароком Сьогодні подивились іншим оком… Читати далі »
Я розгубив категоричність, Я поміркованість несу: Приймаю місяця ліричність — Відбитих променів ясу… Читати далі »
У заполярному тумані, Де спомин душу холодить, На піднебесному вулкані Прозорий велетень сидить… Читати далі »
І невагомі, і прозорі, Умиті вітром небеса Бувають у людському горі, Немов диявольська яса… Читати далі »
Біла сторінка — віконце в душу, Через яке заглядає небо. Що я сьогодні повідати мушу, Щоб не втрачати право на тебе… Читати далі »
Я знову тут… Який же грець Через кущі й соснові пні Приводить знов у хуторець… Читати далі »
Філософе з чарівними очима, Із добротою в глибині зіниць! Ще є в нас, люба, крила за плечима, Що не дозволять нам упасти ниць… Читати далі »
Понад щирість людську, понад слово правдиве Ані радості в мене, ні щастя нема. Що було б, якби з нами лукавила нива… Читати далі »
Ну чого ж ти, лелеко, Утікаєш від мене? Ген гніздо недалеко — Там, де стріха зелена… Читати далі »
Хтось тисне з хмар на землю, тисне люто, А ми повинні небо підпирать. З чужинських стріл вливається отрута… Читати далі »
Проклятий світ! — я мовив після бою, Коли побачив трупи у траві — Чому я мушу втішитись тобою… Читати далі »
Ой, наковталися горя ми, Начудувались химерами!.. Дихати хочу зорями І захмеліти озерами… Читати далі »
По–різному молилися Природі: Одні над нею Бога вознесуть, А хтось — такого більше у народі — В ній розпізнає материнську суть… Читати далі »
Мов злодій, власну хату обійду І попрямую в поле стороною. Була — й нема… Хтось у моїм саду… Читати далі »
Ми матері собі не вибираєм — Стареньку, вбогу маєш берегти. На землях тих, які вважають раєм, Прийти у світ чомусь не здужав ти… Читати далі »
За вікном голоси, голоси — То весілля вже третій день. І, здається, на всі часи Сміху вистачить та пісень… Читати далі »
То ніч над нами чи істота чорна? На це ніхто б відповісти не зміг. І крутиться Земля, неначе жорна, І зорі перемелює на сніг… Читати далі »
Вп’ялись, як воші у старий кожух, У тебе, Земле… Плодимось без міри… Нової ми не осягнули віри… Читати далі »
Ми молимось біля екрана, Неначе біля вівтаря. Земля внизу — кривава рана, А з неба — радіозоря… Читати далі »
Всі ми хворієм нині — Тіло й душі в лишаї. По небесній драбині Сам Христос поспішає… Читати далі »
Вже в тебе випадають зуби — Порозумнішати пора. Сиди тихенько біля груби,— Хай рана гоїться стара… Читати далі »
Молюся вам, оті дороги, Донецькі, чорні, кам’яні, Що ранили дитячі ноги І лікували у стерні… Читати далі »
В дитинстві бачив я на кладовищі: З могил стовпи вставали вогняні. Вони здіймалися все вище й вище— І серце жахом зводило мені… Читати далі »
Ой ти, Земле, нещасна матінко, Як нам зимно в німому затінку Від штиків за дротами колючими Та від мертвих дерев попід кручами… Читати далі »
Коли відлунює твій кожен крок І щось таємне мариться деревам, Ти чув сріблистий передзвін зірок В морозну ніч у небі кришталевім… Читати далі »
Сьогодні всі уміють римувати — Це нині не найважче ремесло. Та є рядки, неначе груди з вати,— Не сіялось у них і не росло… Читати далі »
Я жив, як всі: гадав, у цьому світі Є тільки насолоди — їж та пий. А добру дівку маєш на приміті, То ти вже цар, а не гультяй сліпий… Читати далі »
Що вам сказати, мамо, Праведнице безталанна?.. Темрява ходить не прямо — В неї душа захланна… Читати далі »
Боже! Ти є в небесах чи немає? Вийшовши в поле, молюсь, як завжди, Силі, що землю в долонях тримає — Доброму Богові Сковороди… Читати далі »
Тисячолітні велетні–дуби, В живу броню закована могутність! Скажіть мені, ви вільні, чи раби — У чому ваша сила, ваша сутність… Читати далі »
Калюжо з кригою на дні, З малим окрайцем неба! Авжеж не море… Та мені… Читати далі »
Помру під тином… Тільки під яким — Під межовим чи за колючим дротом? Упившись поту смородом гірким… Читати далі »
Вони ідуть з моїх дитячих снів З бензинками, натертими до блиску, — Ті чорні люди, друзі давніх днів, Що заглядали у мою колиску… Читати далі »
Сухо. Глухо. Тисне щось на вуха, Плаває тополь вовняний цвіт, І висить така важка задуха, Що й на душах виступає піт… Читати далі »
То фортеця чи ожеред Із грудневих лугів прогляда? А довкола сухий очерет, Наче там залягла орда… Читати далі »
Я не знаю, чому повертаю туди Де висить між гілками ранковий туман, Де змертвіла верба видимає з води Скам’яніло–потужний оголений стан… Читати далі »
Десь тут шлях свій починала Віта, Туманами сивими повита. Від ріки, яку шукати годі, Залишилась назва у народі… Читати далі »
Це так було: тут, під горою, ніч, А десь по той бік починався ранок. Шукаючи казкових самобранок, Ми ранкові виходили навстріч… Читати далі »
За вікном — ліхтар. А тут навколо Світла й сутінків жовтава гра. Що це — знову спізнююсь до школи?. — Сину, прокидайся. Вже пора… Читати далі »
Над Україною небо, коване в кузні громів, Бурями переоране, мов штормовий океан. Вдень і вночі снуються пасма їдких димів, І на козацькі плавні падає чорний туман… Читати далі »
В плавнях світанкової пори Ляж у трави — не дихни, замри. Дух конвалій плине у гаю. Дятел силу пробує свою… Читати далі »
Вже другий рік нема зими, Земля потріскалась від суші. Ані сніжинки — наче ми Грудневий сніг забрали в душі… Читати далі »
Сіре небо сірої землі За шибками нашими стоїть. Десь летять космічні кораблі — До яких причалів і століть… Читати далі »
Океан не випити до дна. Вічність є одна, лише одна. То чого ж я зморено тремчу, Коли бачу спалену свічу… Читати далі »
На білому снігу дуби на диво чорні. Поміж дубів стоїть давно забутий дот. Бійниці розвелись, мов щелепи потворні, Мов пащі викопних, погорблених істот… Читати далі »
Цей тихий край, озерний світ Я над усе люблю — Як жолудь любить пружність віт І як зерно — ріллю… Читати далі »
Ці сині тіні на снігу, Ці неяскраві тіні Таку породжують жагу, Немов при сотворінні… Читати далі »
Я важко жив. Мені було Не до розваг у світі цьому, Де так сплелось добро і зло, Як світло й тьма в відлунні грому… Читати далі »
Дихайте на вікна, Сковані морозом, Бо загине вік наш І зав’яне розум… Читати далі »
Вставали, мужні і прямі, Сини віків, сини планети. Щоб не конати у ярмі, Ішли на списи й кулемети… Читати далі »
На битій дорозі підкова лежить. Вилизує хвиля німі береги. В нікуди, в нікуди дорога біжить — В затоплені морем луги… Читати далі »
Я так не вмію сумувати, Плекати біль в душі своїй, Щоб стрічним не подарувати Усмішки з-під припухлих вій… Читати далі »
Я ніби вийшов із полону, В якому змалку виростав. Уже не гнусь, не б’ю поклони — Немов царем учора став… Читати далі »
Час пливе, а я живу, як тінь. Мертво в душах, порожньо і глухо. Жду не лицарів, але прозрінь — Пломінкого воскресіння духу… Читати далі »
Є лісова дорога до села — Туди іще бруківка не дійшла. З десяток верст ідуть баби й діди, Щоб хліба в клунках принести туди… Читати далі »
Виснажує і зраджує мене На цій землі уява небагата: Я розумію все людське, земне — Крім серця, що живе у грудях ката… Читати далі »
Які ж ви смішні, їй-богу, Із вашими орденами! Чи хтось опромінить дорогу Ліврейними галунами… Читати далі »
Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків… Читати далі »
Знов чомусь прийшла хвилина смутку. Попрямую у вечірній ліс. Запалю солдатську самокрутку Над окопом, що давно заріс… Читати далі »
Я вас питаю: у вранішніх росах ви Пасли ягнят за селом надаремно?.. Вперто повчають казенні філософи… Читати далі »
За вільхами в заплаві є луги, Що так цвітуть у червні, наче зорі. Всю невичерпність власної снаги Розхлюпали у трав’яному морі… Читати далі »
Не шукайте родзинок, читаючи вірші.— Так лиш діти примхливі розжовують здобу. Члени вашого тіла не кращі й не гірші — Просто разом вони творять вашу особу… Читати далі »
Світанок за вікном такий чутливий, наче Дмухнеш — і він ураз повернеться в пітьму. А вітер в димарі регоче, виє, плаче,— Немовби хтось помер, що любий був йому… Читати далі »
Народе рідний, степова стихіє, Безхитрісна, довірлива душа! Чому тебе, святого гречкосія, Так часто Божа ласка полиша… Читати далі »
Заглянь до подвір’я, сідай біля тину. Тут двері відчиняться в кожну хатину. І в білому кухлі жіноча рука Тобі на вечерю подасть молока… Читати далі »
Листя на вербах од вітру дрижить. Тінь від хмаринки по травах біжить. А пастушок, загубивши батіг, Росяним лугом за тінню побіг… Читати далі »
Зимові витівки на склі — Для мене був єдиний ліс, Бо там. на батьківській землі, Лиш терен по яругах ріс… Читати далі »
Я зустрів її, слизьку потвору, Між конвалій в росяній траві — Поміж сосен, що дивились вгору, Де висіли тучі грозові… Читати далі »
Падають на землю метеори — В збуджений передчуттями світ. Про чиє давно забуте горе Нам розкаже полум’яний слід… Читати далі »
Сосни — колони собору, Небо — розписана баня. В білій безмовності бору Дятла ритмічне длубання… Читати далі »
Де правда — Бог чи той живий потік, Який засіяв землю чудесами?.. Тобі належить витратити вік, Щоб мовити просвітлено: те ж саме… Читати далі »
Христова ера проминула, Чому ж ти не прийшов, Христос? Націлились холодні дула В твоїх пророцтв забутий стос… Читати далі »
Не будіть його, пастушки,— Хай під явором спочива. В нього вчилися наші батьки, Як помножити два на два… Читати далі »
Є долина між лісом і пасмом горбів, Де колись починалась трипільська культура. Річка Віта біжить між столітніх дубів. Ні, не річка — болотна рідинність похмура… Читати далі »
Вставало море стоголово, Кипіли білі буруни. І я почув те віще слово, Що долинає з глибини… Читати далі »
Правнуче мій! Ти один з юнаків Тих, за яких ми в боях помирали. Вийди до мене з майбутніх віків — Вийди, піднявши космічне забрало… Читати далі »
Біля нього іржавіють стріли, Що упали в некошений лан. Біля нього жили і старіли Покоління полтавських селян… Читати далі »
Слова, накидані докупи,— Давно вже справа не нова. Передусім, які слова — Вони живі чи тільки трупи… Читати далі »
До рими байдуже мені — Ні, не вона хвилює вічно. Хвилює дух, що у вогні Живе могутньо, вулканічне… Читати далі »
Скінчилось літо. Шелестять дощі Холодні — без веселок та без гроз, А завтра на стави і на кущі Змертвілим птахом упаде мороз… Читати далі »
Коліс природа не створила І навіть не дала ідей. Зате були у неї крила, Що в небо кликали людей… Читати далі »
Нема Дніпра, нема, та й годі — Є вкрита снігом далина. Лише зненацька у негоді Хрустіння криги долина… Читати далі »
Добре, що є ці столи між дубами,— Там, де біжить прохолодний струмок. Хтось тут, поставивши кошик з грибами… Читати далі »
Якби ж то серце спокійніше мати, Щоб не бентежили передчуття Та не ввижалась напівмертва мати І голодом заморене дитя… Читати далі »
За вологою шибкою дерево плаче, Сіре небо дощем капотить безупинно. Ну, чого ти болиш, моє серце? Неначе Щось у світі страшне учинитись повинно… Читати далі »
Одна умова є між нами: Якщо ти мій надійний друг, Умій прийняти грізні злами, В яких скресає вільний дух… Читати далі »
Із окопних часів, із важких лихоліть, Не зумівши миритись на хлібі легкому, Я дерусь по драбині, що в грудях стоїть, Хоч високих щаблів і не видно нікому… Читати далі »
Ніби душу лікую від давніх ошпарин — Років сорок це лихо забути велю: У багнюці конає побитий татарин, Його руки мотуззям зап’яті в петлю… Читати далі »
Довго я виходив із війни, Пробивав духовне скам’яніння. Вірші давніх літ… А де ж вони… Читати далі »
Ночі мої, зачаровані ночі! Відгомін в лузі дівочих пісень, Третіх півнів заклинання пророчі — Ті, без яких не народиться день… Читати далі »
Хтось жорстокий, невидимий ребра розгорне І намацає серце, і душу мою Непоквапно штовхає у полум’я чорне… Читати далі »
Я — один. Я — останній. То значить — король. Є Тасманове море й тасманська земля. А земля мусить мати свого короля… Читати далі »
Усе пізнавши й переживши, Стою безгрішний, мов Адам. З криниць небесних мудрість пивши, Що я нащадкам передам… Читати далі »
Я визрів і прозрів — мені нема неволі І слово не вмира на зімкнутих вустах. Душа моя живе, неначе вітер в полі, — Крилатим немовлям шугає по світах… Читати далі »
В світанковий туман між старих ясенів Ми пірнаємо з сином — ловити линів. Ще не видно води, ще діяльні бобри Не сховались в глибінь водяної нори… Читати далі »
Люблю людей. Але моя любов Клубком кривавим запеклась у грудях. Оглянуся — і помічаю знов: Чогось істотного бракує в людях… Читати далі »
Біля брами тюремної, мила, не плач — Не розтопиш сльозою цеглину… На Великдень мені передав наглядач Твій дарунок — просту цибулину… Читати далі »
Для чого? Можливо, заради прощання Мене повернула година остання На землю, з якої для рим і думок Життя мого витік нерівний струмок… Читати далі »
Безмежність бачити не можна. Але й обмеженість на око Так давить, що клітина кожна Бунтує і щемить жорстоко… Читати далі »
Ну навіщо стільки заліза — Нари, двері, ґратовані рами? Все одно я зненацька пролізу Крізь щілину тюремної брами… Читати далі »
Я нині весь — немов крутий заміс Із споминів, та сповідей, та сліз. Шаную те і вірю тільки в те, Що у душі Голгофою росте… Читати далі »
Так просто все: напишеш каяття — І роздобудеш право на життя. Лише десяток слів чи, може, фраз — І все вчорашнє вернеться нараз… Читати далі »
Десь, може, в Африці, а може, в Україні, У затінку від пальм чи то від колосків Серед дівочих мук в німому голосінні Почули зорі скаргу із віків… Читати далі »
Ні перші, ні останні ролі грати Не хочу ні у снах, ні наяву. Замкнув себе за ребра, мов за грати, — І так тепер живу… Читати далі »
Чудуюся, коли згадаю те, Як починав і як скінчити мушу. Не знаю, чи вмирає, чи росте Той світ, де плуг підняв цілинну душу… Читати далі »
З нічого світ творився, із нічого В душі моїй народиться рядок. А потім випурхне — і замість нього Лишається на серці холодок… Читати далі »
Іще тоді, коли хлоп’ям малим Я розпочав ловити слово віще, Щоб втиснути його в кільце із рим, Не знаючи, роблю оте навіщо… Читати далі »
З лісів мордовських знову, як на горе, Туман повзе — підсинена мара. Ти вже забрунькувався, осокоре? Воно й не дивно, братчику. Пора… Читати далі »
Пліч-о-пліч сплю з колишнім поліцаєм, Що наше військо зрадив у бою. Частенько він мене частує чаєм — І дивно: я не відмовляюсь… Читати далі »
Немає шляху отакого крутого Ні в темному морі, ні в хмарному небі, Як та безконечна терниста дорога, По котрій я сам продираюсь до себе… Читати далі »
Я не вмирав ніколи — я живу З тих пір, як води землю оросили, Ні, я не вірю в темряву могили — Я вірю в сонце, квіти і траву… Читати далі »
Стало слово моє земним, У клубочок згорнулася мрія. Як не бийся, а жодна із рим Занебесним теплом не гріє… Читати далі »
Я поволі утверджуюсь в істині: Грає нами чиясь рука. Знову хтось переплутує відстані Із майстерністю павука… Читати далі »
Якби те, що мені заболіло, Я покласти умів на скрипку: Чорна хмара догнала білу І ковтнула її, мов рибку… Читати далі »
Тому вже, мабуть, років п’ятдесят. А я ще й досі бачу так яскраво: Моє село, старий вишневий сад І вечорів підсинені заграви… Читати далі »
Скажи мені, які у тебе очі? Ідуть літа. Ловлю себе на тім, Що образ твій, мов свічка серед ночі, Вгасає в ореолі золотім… Читати далі »
Після стін, котрі пам’ять обтяжують, наче Гніт пекельний, що здавлює дух, Скільки ніжності в мене до тебе, будяче, І до тебе, вульгарний лопух… Читати далі »
Здається, недавно — та ціле життя Пробігло, мов піна на хвилі. Відтоді, як вбоге селянське дитя Заснуло на скіфській могилі… Читати далі »
Скінчився рік. Раз мислю, то живу. Іду по колу повз казарми кляті, Долаючи хурделю снігову У зеківському чорному бушлаті… Читати далі »
Я знов дорогу пригадав сліпу Та бурю, котра небо колихала; Грозу, що царювала у степу І шаблями вогненними махала… Читати далі »
На градуснику — мінус сорок п'ять. Птах падає, згорнувши мертві крила. І ніби дослухаються світила, Як промені, ламаючись, дзвенять… Читати далі »
Здається, серце не в мені живе, А десь назовні. Чи в зорі далекій. Я чую калатання світове І світової крові чую клекіт… Читати далі »
В моїх очах колишуться дерева І очерет у плавнях не зачах, І білокрила чайка, горда мева, На води падає в моїх очах… Читати далі »
Прокинувся від того, що свою Впізнав садибу — хату і повітку. Я запашні “варенички” жую, Які акація дарує влітку… Читати далі »
Перед могильним гнітом самоти, Який на душу давить неугавно, Вже й ти зробилася чужою — ти… Читати далі »
Немовби й світу вже нема — Ані Москви, ані Парижа. Є тільки хуртовина хижа Та ця серед снігів тюрма… Читати далі »
За вишкою, що на каплицю схожа, Вечірнє сонце стомлено сідає. Палає небо — наче думка Божа… Читати далі »
Чи сон, чи дія на астральнім плані — Реальність потойбічного життя: Правую човника в густім тумані. Вирує Лета… Читати далі »
Як від стовпа і до стовпа, Де дротом птаство володіє, Так доля табірна скупа Проводить серце повз надії… Читати далі »
Що “я” це “я” — повірити не можу: Ніяких доказів тому нема. Чуття, що їх особі на сторожу Дає природа… Читати далі »
Пригадую давніх років чудеса І в серці дитячому спалах: Я плакав тому, що на мене краса Сніжинкою з неба упала… Читати далі »
У липні — лихого, похмурого дня Коли моє серце найбільше боліло, — Мале, жовтороте соловеня На дроті колючому сіло… Читати далі »
Цар помирав не від років та ран: Він відкидав тягар життя земного — Бо світ завоювавши, ні на гран Не став багатший на знання про нього… Читати далі »
Даруй вологу, що тремтить на віях, — Я нею спрагле серце орошу. То ти свята для мене, то повія, — І ціле пекло я в собі ношу… Читати далі »
Сама вдовиця жала й молотила, І для дітей сама коржі пекла. Аж ось із запічка нечиста сила До неї тихий голос подала… Читати далі »
Коли кремезний ант поставив зруба, Щоб мати добру хату для дітей, Старий орел з–під хмар спустивсь на дуба… Читати далі »
Де реальність, де сон — Чи збагну до пуття? Сірий морок Минуле сповив пеленою… Читати далі »
Це він і вона, залишаючи слід, Спішили назустріч рокованій миті. Чотири мільйони невивчених літ Чадів цей вулкан на сліди піврозмиті… Читати далі »
Коли понад вишками грім прогримить, А з лісу запахне неприбране сіно — Я Бога благаю: дозволь хоч на мить Побачити рідну Вкраїну… Читати далі »
Караюся змалку: чому я такий? Навчитися б те говорити, що треба, Заради домівки, де хлібець легкий, Де падає манна з ласкавого неба… Читати далі »
Пригадалось мені: горілиць між трави Я лежав і вдивлявся у хмари імлисті. Раптом західний промінь торкнувсь голови… Читати далі »
Дитяча уява не знає спочинку: Щоб вивчити духів (чи добрий, чи злий), На шию повісивши лампу–бензинку, В покинуту шахту я лазив, малий… Читати далі »
Знов тюремна параша. Не ліпша й не гірша, Ніж усюди, де випало бути мені. В дверях клацає вічко… Пишу цього вірша… Читати далі »
На Україні град — так радіо сказало. Я ж те на свій копил зобразити берусь: Націлившись на Буг, сичить вогняне жало — Горинич–Змій летить на Україну–Русь… Читати далі »
Чому на мене впало стільки зла В дні миру і в диму пороховому? Земля в моєму баченні — мала, Дрібна пилинка в безмірі живому… Читати далі »
Минають зими і надходять весни З поживою для птахів і тварин. І кучерявий вітер із–за Десни Розбризкає в лугах ультрамарин… Читати далі »
Незнайомі міста мені сняться щоночі. Незнайомі дахи. Незнайомі жінки. Може, з інших планет?.. До дискусій охочі… Читати далі »
З тобою разом народилось Слово, Якому слід звучати на вітрах І проростати правдою в дворах, Та ти побачив: люди, наче сови… Читати далі »
Наснилося, немовби я віршую Там, де людська ще не була нога; І ніби я тепер товаришую З самим люцифером… Читати далі »
То вберу в троянди, то у сажу. Світло чи пітьма тобі за тло. А коли ж, кохана, врівноважу Я в тобі людське добро і зло… Читати далі »
Коли осінь зірваний листок Закружля на золотім крилі, — Пам’ять, висвіти якийсь куток На моїй знедоленій землі… Читати далі »
Шлях-дорога в небокрай веде. Обіч розступається стерня. То не я — моя уява йде, Наче босоноге старченя… Читати далі »
Чоловіки у зеківських бушлатах В вечірнє небо дивляться гуртом: Під місяцем, посеред хмар кошлатих, Кільце з’явилось… Читати далі »
Пастух, що ніс провізію поживну, В святу неділю зібрану в домах, Знайшов у приміському лісі гривну, Яку носив на грудях Мономах… Читати далі »
В передчутті божественної миті Ми мусимо іти на каяття, Щоб наші душі, правдою умиті, Наповнилися Світлом за життя… Читати далі »
Я живу, як в колодязі: Бачу лиш зорі, Котрі кличуть мене, Щоб не спав уночі… Читати далі »
Як тільки наповниться серце журбою І ляжуть на душу погрозливі тіні — Я знов уявлю, що стою під вербою В селі на моїй Україні… Читати далі »
Здригнеться гай гіллям напругим, Повіє запахом суниць… Концтабір там, де в тридцять другім Вбивали молодих черниць… Читати далі »
Спливе іще одна зима, А там і смерть не за горою. Був цілий рід — І вже нема… Читати далі »
Лечу кудись орбітою земною. Люблю й ненавиджу усе земне… Не я пишу, а Слово пише мною — Воно вже вкрай заїздило мене… Читати далі »
Як можна пояснити ці потреби Природи чи суспільної доби: Ще до схід сонця у мордовськім небі З’являються ворони й голуби… Читати далі »
Коли сідаєш в лайнер, щоб навіки Покинуть рідну землю, — Отоді В тобі скипають всі струмки і ріки… Читати далі »
Можливо, ти не Пенелопа, Та в цьому небагато зла: Ти не на острові жила — Таке життя… Читати далі »
Помру за дротом, чи тверда рука Напише косо: “Вислати за межі”?.. Порине в хмарку тіло літака, Щоб загубитись в сонячній пожежі… Читати далі »
За межами двадцятого століття, Коли небесного Отця рука З материків повимітає сміття, — До неба звернеться душа людська… Читати далі »
З–під даху впала призма крижана — І серце стрепенулося недремне. Чому — не знаю, та несла вона В собі для мене радість нетюремну… Читати далі »
Чим ширший ніг твоїх рухливий сажень, Чим важчі справи ляжуть на плече, Чим більше зустрічей, подій та вражень — Тим повільніше час земний тече… Читати далі »
Чумацький віз чи парокінні дроги, Комфорт сучасних автоколісниць… Як розверстать мої земні дороги — Вони досягнуть астроодиниць… Читати далі »
О Господи! Чи думав я колись, Що із благаннями звернусь до неба: Мене до прози повернути треба, Бо нерви вже вугіллям узялись… Читати далі »
Від Рузвельта до Сталіна гонець Прибув з запитанням: — Що руським треба, Щоб швидше цій війні настав кінець… Читати далі »
Мені наснилося, що я помер, Що із драглистих форм мойого тіла Астральна сутність вийшла — І тепер… Читати далі »
Чи колюча табірна дротина Вітрові встромляє шпичака, А чи дуденить очеретина — Не збагну лиш: звідки і яка… Читати далі »
Гінка, не закощавлена постом, Попівська постать виглядає справно. Рука до шаблі звикла — із хрестом Отець Роман зріднився нещодавно… Читати далі »
Дорога між дубів через містки з осики — За тиждень знову їх лаштують лісники. І ряст поміж дубів, і гайвороння крики, І хмари в озері, і шурхіт осоки… Читати далі »
Це ніби сон. Але ж не сон — видіння, Яке прийшло з людської глибини. Душі в віках не пізнане бродіння, Що з дійсності виготовляє сни… Читати далі »
Я тікав від людей, Щоб з деревами поговорити — Добрий спомин мене Й поза ґратами не полиша… Читати далі »
Нелегко зберегти солідний тон Для мене — несолідної людини: Отак почуєш слово “автохтон” — І лізь у словникові холодний… Читати далі »
На змореній, незатишній планеті, В казармі серед смороду й хропіння, Мене відвідало нічне видіння — Вусатий горець в маршальськім кашкеті… Читати далі »
У казармі — грип, надворі — стужа. В шибці блимає якась зоря. Знов не сплю і думаю про Бужа — Першого вкраїнського царя… Читати далі »
Часом уявлю оце писання В томику — І виплачусь над ним… Враз тюремне самокопирсання… Читати далі »
Раніш мороз нагнав на птаство страху, А нині дощ берези полива. У бочку із казармового даху Накапала водиця дощова… Читати далі »
Ви їли яблука з моєї України? Ні, ви не їли… Їхній смак пізнати Тоді лиш можна, як в тюремні стіни… Читати далі »
Розквітнув мак на табірній землі. В людей, котрі до жартів неохочі, Розгладжувались зморшки на чолі І веселішали суворі очі… Читати далі »
Граки зимують десь на Україні. Вони в мордовське небо піднялись — І потемніло всюди. Чорні тіні На землю кинула холодна вись… Читати далі »
Коли понад Дніпром вляглася буря І з тихих плавнів потягнуло сном, Князь печенігів марнославний Куря Підніс важкого келиха з вином… Читати далі »
Чомусь життя здається грою, Що має підсумок і звіт. Мій фініш десь не за горою — А там… Читати далі »
Буває, нами володіє Не хід планет, а звук легкий. Завваж: якби не ця подія… Читати далі »
А небо не змінилося — так само Сідає сонце і хмарки пливуть. І сто заграв зненацька за лісами Скривавлять дум моїх тернисту путь… Читати далі »
Нас — океан. Але ж кому у спадок Дісталось істини святе зерно? Якщо життя лише сліпий випадок — Яким безглуздям робиться воно… Читати далі »
Навіщо стіни класти? Є колеса. Є дах із повсті й шкіри. Є степи. Є різнотрав’я й ковилові плеса — І все твоє, куди лиш не ступи… Читати далі »
Оті кити, запеклі самогубці, На берег кинулись з яких причин?.. Старий моряк у корабельній рубці Кректав, оцей готуючи почин… Читати далі »
Не криюся: життя мене стомило, Бо знає втому навіть мідний дзвін, Що також скаржиться: якби не било — Безмежно довго не старівся б він… Читати далі »
Помру — і нерозгаданим лишиться, Чого приходив я у світ земний. Уже на інших людях окошиться Загадок і запитань рій сумний… Читати далі »
Годинами я споглядаю хмари, Мов рух життя, що з волі долина: Ген під горою купчаться отари, Ген забіліла кіньми далина… Читати далі »
Концтабірна лікарня сіріє на горі — Із дерева і глини облуплений барак. Якщо сюди приводять поранення старі — Умій перепочити, щасливий неборак… Читати далі »
Людське народження не вимага печатки — Його засвідчує сама свята земля. Та я своє життя розпочинав спочатку І раз, і два, і три — від голого нуля… Читати далі »
Туман, туман… Як бинт до гнійних ран. Чи сонце вигляне хоча б у травні?.. Коли на вишки падає туман, Ми з вільним світом майже рівноправні… Читати далі »
Зацвів лужок поміж колючих стін — Вкотре зацвів!.. І все ж я не радію: Голівками кульбаб яскріє він — Не варто шанувати цю подію… Читати далі »
Ні, не людину і не звіра До мене привела весна: Під вишкою стояла ліра — Погнута, здвоєна сосна… Читати далі »
Що скоїлось в природі? Я не міг Вписати це в події пересічні: Десь перед першим травнем випав сніг… Читати далі »
Відтоді, як на Калці князь Мстислав Спізнився вийти в бій із чорториїв, А галицький Мстислав полки послав За Галич помирати і за Київ… Читати далі »
На мить сповзли з екрана реалії ракетні. Дивлюсь — очам не вірю, мов справді бачу сон: Майнули білі коні — тачанки кулеметні… Читати далі »
Не треба мумій. Наших дум снага Не їх шукає в зоряну годину. Від тління слово нас оберіга: Якщо є слово — маємо людину… Читати далі »
Іще мільярд людських істот, іще — Але планетна куля не із гуми… Куди, в якому напрямку тече Ріка часу? Які приносить думи… Читати далі »
Жила Вкраїна. Плакала, стогнала. Проте я твердо свідчити берусь: За всі віки безхліб’ям не загнала Нікого в землю Україна-Русь… Читати далі »
Що з нами діється, коли трава У стрілку випинається з коріння І оживають квіткові дива — Сонцепоклонники від сотворіння… Читати далі »
У зеків на травинку очі ласі — Обстежують, немов це диво з див. Отож коли кропива піднялася, Я старанно її обгородив… Читати далі »
Людські чуття — дозорці півзаснулі, Пташки з чавунним пір’ям на крилі. Відомо: люди в біополі — Кулі… Читати далі »
Від мук земних себе не відокремлю, Допоки Світло не здолає тьму. Та мушу визнати: планету Землю Ненавиджу, буває, мов тюрму… Читати далі »
На обрії душі моєї Світає Слово, щоб пливти Супроти, не за течією — В умиті зорями світи… Читати далі »
Як тільки душу виповнить мою Космічний подих в зоряні години — Перед обличчям Всесвіту стою, Дивуючись феномену людини… Читати далі »
Музейні експонати. Їх скульпторові пальці За черепом створили — Така наука є… Читати далі »
Коли на мене впав отой удар, В якому я впізнав космічну руку — Найвища благодать, солодкий дар, Що згодом обертається на муку… Читати далі »
Ото були часи: щоб скіфський цар Міг воїнів злічить — хай кожен мечник З усіх усюд для нього вишле в дар Стріли своєї кутий наконечник… Читати далі »
Борщагівка — то була Борщівка, Харчовий над річкою заїзд. Там варила борщ вродлива дівка В щебетанні ластів’ячих гнізд… Читати далі »
А може, це не так уже й важливо, Щоб завжди був відкритий небосхил І вільні перевали, вільні зливи, І в небі шелестіння вільних крил… Читати далі »
Шанують лиш того народи, Хто власну ниву розорав. Талант — це вогнище Свободи На тлі нікчемних рабських вправ… Читати далі »
Духовна суть — не шаровари модні, Не звичка, що з роками промина. Я — той, що був, і той. що є сьогодні, — Це дві людські істоти чи одна… Читати далі »
Були у бронзі королі й поети, І, вибачте, улюблені хорти. Та серед людства цілої планети Де й хто увічнив подвиг доброти… Читати далі »
Світ крізь сльозу — то зовсім інший світ: Адже ж сльоза — не скельце і не лупа. Давно забута мазанка-халупа Від тебе раптом зажадає звіт… Читати далі »
Де взяти сил, щоб знову стати Посеред неба павуком І болі Всесвіту всотати, Й дощем пролитись над ліском… Читати далі »
Коли і де, і у якім столітті (Чи на землі, чи, мо’ й не на землі) Те грішне “я” жило уже на світі — І ноги мало, й п’ясті чималі… Читати далі »
Чи бачив ти, як мати молода, Стрибаючи з крижини на крижину, Долає повінь і волає: — Си-и-ну… Читати далі »
Як слово у нашій мові — Так біль у живих світах. Без болю немає любові — Є смерті печать на вустах… Читати далі »
Річки для мене — це живі істоти. Хто стверджує, що в них душі нема? Людські страждання, радості й скорботи Вони вбирають в себе тайкома… Читати далі »
Чи рік, чи вік… І хто тебе прирік На цю самотність, котру не здолати? Хиріє мозок в колі недорік, А серце вбралось у мовчання лати… Читати далі »
Моє життя безрадісне було — Можливо, на тім світі ліпше буде. Та часом вранці вийду за село І уклонюсь ромашці, ніби чуду… Читати далі »
Реміння, звившись, мов руда змія, Над веслами по голих спинах ляска. У колеса історії своя — З людської крові видобута змазка… Читати далі »
Лежать між нами дев’ять літ Страшної, лютої розлуки. Вже виросли мої онуки, І я уже не дядько… Читати далі »
І тиша. І гори. І небо, й ріка, Що зорі шліфує в собі об каміння. В незрушнім повітрі сторожкість така, Мов скоїтись має якесь потрясіння… Читати далі »
Вік доживаю, а не знаю, хто Є та істота, що в мені гніздиться, Й кому належить диво–долото, Що “я” й “не я” різнить… Читати далі »
Натомлена душе моя, не дрімай — Нікому не дай тебе. душе, приспати. Струмочок життя не до прірви тримай І не до болотної греблі-загати… Читати далі »
Оглянуся в години гожі: Дерева є, і трави є. І гори на Карпати схожі — Усе таке, та не моє… Читати далі »
Горланить радіола через стіни, Коханку з перепою б’є сусід. А я гортаю фото з України — Від тих, кого не бачив десять літ… Читати далі »
Берізки, що були засніжені допіру, Відчули сокорух — пробудження нове. Катунь — немов змія, котра міняє шкіру: Сповзає з неї і пливе… Читати далі »
Липнева ласко, де ти нині, де ти? Осінній вітер куряву гребе. Ген явір кида золоті монети, Але не здатний викупить себе… Читати далі »
Де люті хуги плутанку снували, Де світла меншало із кожним днем, Камінні щелепи пережували Нас так, що видалось: не оживем… Читати далі »
Між сірих скель Південного Алтаю (Там, де Катунь розбурхано реве) Зустрів я сонях побіч прірви скраюb— Створіння покалічене, криве… Читати далі »
Моя душа — це світ з материками, Де серед гір снується сто доріг. Любив блукати я по них роками І душу від сліпих марнот беріг… Читати далі »
Вночі не сплю — скриплю зубами: Болять потрощені кістки. А дощ рушає над горбами Та через гори навпрошки… Читати далі »
Що ж далі? Задубіння жил, Подагра, пам’яті судома. Від того, чим ти досі жив, Тобі лишилась тільки втома… Читати далі »
Як соромно мені за себе — За ті змарновані роки, Коли вважав: земля і небо Гульвісам служать залюбки… Читати далі »
Осанна світлові! Проте Люблю у вечори імлисті Не просто світло, а оте, Котре пробилося крізь листя… Читати далі »
Помруть чи ні римовані рядки — Істотно, Та не цим піклуюсь нині: Чим стану я, коли мої кістки… Читати далі »
Однаковість, мов у склянім намисті,— Її в Природі не шукай дарма. Відбитки пальців чи відбитки листя — В мільйонах спроб повторення нема… Читати далі »
Райцентр давно вже переніс Свій цвинтар на далекі схили. А тут пустирище для кіз Та дві чи три чиїсь могили… Читати далі »
Вона прийшла, поштарка неба, З таких віддалин світових, Що мір і знань замало в тебе, Аби щось мовити про них… Читати далі »
Від тебе, дитинство,— від тебе здаля Приймаю свідоцтва хлоп’ячого сприту: Як вабить напечена сонцем земля Оголену ногу, що ціпками вкрита… Читати далі »
Раніше, ніж впадуть сніги, Підводна скеля полисіла. Катунь вернулась в береги, І каламуть на дно осіла… Читати далі »
Був березняк — стрункі берези Черкали темінь хмар важку. А восени дерева–Крези Жбурляли золото в ріку… Читати далі »
Я через гору йшов. І на горі, Що пойнята бузковою імлою, — Отам, де скелі кришаться старі, Негадано зустрівся з ковилою… Читати далі »
Я споглядав ту далину, Що на застиглі хвилі схожа, — Мов їх, ці хвилі, в мить одну Спинила примха зловорожа… Читати далі »
Іще б мені хоч раз відвідати поляну, Де в травах гомонять дуби–богатирі; Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно І повагом пливе шуліка угорі… Читати далі »
Я знову чую не нову розмову, Поза якою пустка і пітьма: Земля — одна на всю Світобудову Жива планета, іншої нема… Читати далі »
Де небо зажурилось над землею, Де голос пташки завмирає в кленах, Серед латаття водяна лілея — Мов білий Сіріус між хмар зелених… Читати далі »
Я в могильну пітьму не порину — У глинозему цвинтарний клаптик. Знаю: смерті нема — Є нейтрино… Читати далі »
Як ми втішалися малі, Коли в роки давноминулі Борець заїжджий брав з землі І рвав угору мідні кулі… Читати далі »
Я все пройшов. І серед темних літ Пізнав щось важче, аніж кров і порох — Коли в мені валився звичний світ, Бо я побачив: весь він на підпорах… Читати далі »
Останній журавлиний крик, Останнє золото берези. Їдкий туман в кістки проник, Мов заборонок хижі леза… Читати далі »
Знов насувається зима, Лягає паморозь на луки. Давно мені листів нема — Мовчать сини, мовчать онуки… Читати далі »
Твори