Микола Руденко

Майже казка

Коли і де, і у якім столітті
(Чи на землі, чи, мо’ й не на землі)
Те грішне “я” жило уже на світі —
І ноги мало, й п’ясті чималі.

Та славилось воно не кулаками —
З ним коїлося дивне і смішне:
Пошепче в землю — й над його думками
Десь на край світу інше “я” зітхне.

Пошепче в землю та й загорне ямку —
І далі йде, лишаючи сліди.
На ті сліди, принюхуючись тямко,
Якісь істоти тюпали завжди.

Чи ратиці в них є — це таємниця.
Чи є хвости — не відаю, бігме.
Але якщо таке комусь насниться —
Пекельним жахом до кісток продме.

Ліниво відвалившись від корита,
Вони шукали зранку й дотемна

Проміння, в землю по весні зарите —
Далеких зір жагучі письмена.

А променеве “я” у непокорі
Все далі йшло по нивах і лісах.
І скільки “я” отих послали зорі —
Те знало тільки сонце в небесах.

Котився регіт гроз над далиною,
Де гордий дух свободи не помер…
А може, все оте було зі мною —
Було колись чи, може, є тепер?

3.I.86, Сибір

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle