Микола Руденко

Втома

Не криюся: життя мене стомило,
Бо знає втому навіть мідний дзвін,
Що також скаржиться: якби не било —
Безмежно довго не старівся б він.

Якби мене ізмалечку й донині
Життя не катувало, не товкло —
Мені, можливо, в тихій самотині
На старості б ще й затишно було.

На пасіці поміж валками сіна,
Щасливий від червневого тепла,
На сонці вигріваючи коліна,
Я б споглядав, як трудиться бджола.

І мир в душі, і злагода, і тиша.
Вітрець — і той голубить сивину.
Колись вечірня зірка заколише —
І я навік під вишнею засну…

А те, котре мене живим робило,
Скресає, мов забуте відкриття:
Якби у дзвоні не гойдалось било —
Вже не було б ні дзвону, ні життя.

13.ІV.81

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle