Микола Руденко

Виснажує і зраджує мене

Виснажує і зраджує мене
На цій землі уява небагата:
Я розумію все людське, земне —
Крім серця, що живе у грудях ката.

Як розгадати, де ота рука
Бере для себе Каїнову силу,
Щоб підписом чи кнопкою дзвінка
Народи цілі кидати в могилу?

Одним свинець в опалені виски,
А другим плетиво колючих ліній —
За кусень хліба чи за колоски,
Що знайдені були в стерні осінній.

Німий солдатик батька розстріля —
І до казарми рушить стройовими…
Ще довго ворушилася земля,
Де засипали їх напівживими.

Матуся хлопчика не вбереже,
Від куль не захистить синівські груди…
А згодом запитаємо: невже
Усе це ми робили,
Люди, люди?

Ми ж вирушали, щоб долати зло
Заради царства Правди і Любові.
Яке ж то чорне сонце повело
Нас, щирих, праведних, по власній
крові?.

Для когось є загадкою Сократ,
Хтось бачить у дельфіні душу брата.
Та, мабуть, загадковіше стократ
Те серце, що живе у грудях ката.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle