Микола Руденко

Світанок

Синові Валерію

В світанковий туман між старих ясенів
Ми пірнаємо з сином — ловити линів.

Ще не видно води, ще діяльні бобри
Не сховались в глибінь водяної нори.

Наче мудрих наук нерозгадану суть,
Над водою вони осокора гризуть.

Там, де ледь рожевіє ранковий туман,
Шарудить в очереті ікластий кабан.

Спершу сіра, а в небі уже золота
Понад озеро злякана чапля зліта

І урочиста мить, вікова таїна —
Над заплавою куля встає вогняна.

Хто ж вона — чи розумна істота, чи, мо’,
Тільки піч, біля котрої ми живемо?..

Соком вишні над нами забарвлена синь.
І вдивляється в неї замріяний син.

І ворушиться в ньому небесне й земне —
Те, що змалечку мучило також мене.

Те, без чого життя на землі — не життя:
Тільки їжа та сон — без думок, без пуття,

Те, без чого батьки й звироднілі сини
Животіють, як в мулі ледачі лини.

14. II.1977

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle