Микола Руденко

Завали

Дитяча уява не знає спочинку:
Щоб вивчити духів (чи добрий, чи злий),
На шию повісивши лампу–бензинку,
В покинуту шахту я лазив, малий.

За мною рушала вихраста ватага —
Цікавий до всього хлоп’ячий загал.
І сталось, пригадую: дика відвага
Зненацька мене підвела під завал.

Доба чи століття?..
В бензинці помалу
Рудий язичок до кінця догорів.
А ті, що лишились по той бік завалу,
Чомусь не приводять батьків–шахтарів.

Пітьма, ніби чорна розкошлана вовна,
Плодила із себе жахливих потвор.
Здавалось, чиїсь ворушилися жовна.
Десь пробував ноту диявольський хор.

Мелодія мороку — газів шипіння,
Дзюрчання води і тріщання пород —
Наповнила болем дитяче терпіння
І страхом кривила покусаний рот.

А темрява дика, кошлата, безлика
У мозку гойдала приглушений дзвін.
Та ось біля мене з’явилася пика —
Я духом відразу пізнав,
Що це він.

Я в хижі очиці дивився крізь сльози,
А вухо ловило в глухій тишині
Його обіцянки й підступні погрози:
— Ти вийдеш —
Та мусиш служити мені…

Минуло піввіку — і я за лісами
Зустрівся з очима, що бачив колись.
Завали не ті, а погрози ті ж самі:
— Ти вийдеш, але… Послужи, підкорись.

Піввіку пройшло, та словами старими
Затемнено душі…
І корінь, і суть…
І гупають друзі в завали незримі.
А воля і світло…
Чи їх донесуть?

1.ХІІ.79

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle