Микола Руденко

Хтось тисне з хмар на землю, тисне люто

Хтось тисне з хмар на землю, тисне
люто,
А ми повинні небо підпирать.
З чужинських стріл вливається отрута
У нашу кров, коли йдемо на рать.

І небо падає в холодні трави,
Коли нас братство в землю зарива.
Лише у зорях відгомоном слави
Звучать востаннє мовлені слова.

А там, дивись, ідуть сини змужнілі
І знов беруть на плечі небеса.
І в їхньому натрудженому тілі
Жага світів далеких воскреса.

І стогне мати, породілля—мати,
Живим світам даруючи дитя…
Лиш той, хто вміє небеса тримати,
Пізнав достоту, що таке життя.

19.I.74

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle