Микола Руденко

Перед землетрусом

Між сірих скель Південного Алтаю
(Там, де Катунь розбурхано реве)
Зустрів я сонях побіч прірви скраюb—
Створіння покалічене, криве.

Як він попав на ці холодні скелі —
У дикий хаос височин і круч?

Довкола ні людини, ні оселі —
Лишень змокріла вовна сірих туч.

Земляче мій нещасний, де ті пальці,
Які тебе зронили в твердь гори?
Що звідали в житті старі бувальці —
Лиш розкуркулення чи й табори?

Вони лягли в соснову домовину
Чи просто серед листя і трухи?
Даруй мені сріблисту насінину —
Хай розповість про страдницькі шляхи.

Зненацька сонях, змучене створіння,
Гранітну товщу корінцем прошив —
І щось гойднулося в його корінні,
Неначе гору він заворушив.

Здавалося, то огир шию здибив —
Земля з-під ніг пливла серед відлунь.
Тряслась гора, униз летіли глиби —
Котилися в розгнівану Катунь.

Що сталося? Чому це почалося?
Як спінилась катунська течія!
А в мене наїжачилось волосся:
Хто зрушив гору — соняшник чи я?

22.ІХ.86

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle