Микола Руденко

Цей тихий край, озерний світ

Цей тихий край, озерний світ
Я над усе люблю —
Як жолудь любить пружність віт
І як зерно — ріллю;

Отак, як річка любить ліс,
А журавель весну,—
Бо тут я піснею проріс
І тут навік засну.

Але, поринувши в журбу,
Вербиця не засне.
Якщо ти любиш цю вербу,
То пом’яни й мене.

Бо знаю: ти мій щирий друг,
А друзів крізь віки
Єднають верби, рідний луг
Та лісові струмки.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle