Микола Руденко

Іще б мені хоч раз відвідати поляну

Іще б мені хоч раз відвідати поляну,
Де в травах гомонять дуби–богатирі;
Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно
І повагом пливе шуліка угорі;

Де в осоці верба, підгризена бобрами,
Мов скеля, нависа над талом молодим;
Де треба, щоб зладнать з лихими
комарами,
З сирого кізяка густий добути дим.

Тут, кажуть, уночі горять вогні болотні
Чи світяться корчі, зотлілі до трухи.
Тут днює череда, в якій корів півсотні,
А власники — по черзі пастухи.

Вони щодня мені щось розказать повинні
(Що я пописую, те відають усі).
А я дивлюсь на них — і навіть в ластовинні
Несхибно впізнаю продовження Русі.

Та ж сама мова в них і та ж селянська
втома
(Мов щойно звідти ми — женем бджолиний
рій).
Де в світі не бував — ніде не мався вдома.
І тільки серед них побачив серцем: свій!..

Якби мені сказав той, хто не любить
жертви,
Кому віддавна жаль життя і підошов:
— Туди не йди, бо там тобі належить
вмерти,—
Я б, не вагаючись, на землю ту пішов.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle