Микола Руденко

За вишкою, що на каплицю схожа

За вишкою, що на каплицю схожа,
Вечірнє сонце стомлено сідає.
Палає небо —
наче думка Божа
Поза паркан колючий заглядає.

Дротину позолочує іржаву
Туман прозорий —
лісова полуда.
Душа моя вдивляється в заграву
І жде на чудо,
Котрого не буде.

Далека Конча не поверне весни,
Що відпливли з дніпровською водою.
Кохання храм у серці не воскресне,
А грішниця не зробиться святою.

Моїх чуттів розвіяна руїна
Нагадує в пісках померлу річку.
Та є ще Бог…
І є ще Україна…
Для них я збережу у грудях свічку.

26.ІІ.79

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle