Микола Руденко

У заполярному тумані

У заполярному тумані,
Де спомин душу холодить,
На піднебесному вулкані
Прозорий велетень сидить.

Він сам — туман чи, може, гало,
Чи, може, вічності душа…
Його палило і стругало
Те, що добу не прикраша.

Не врятували запоруки,
Хоч він народи врятував.
І пам’ятник йому за муки
Іще ніхто не скасував.

Та Сонце скульпторів не ждало,
Ту постать врізало в туман.
Як пам’ятник, могутнє гало
Серед снігів до неба встало,
І п’єдестал йому — Вулкан.

1969

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle