Микола Руденко

З нічого світ творився, із нічого

З нічого світ творився, із нічого
В душі моїй народиться рядок.
А потім випурхне — і замість нього
Лишається на серці холодок.

І так самотньо стане, так тривожно,
Неначе світ кінчається на тім —

І вже нічого врятувать не можна
Ні в домі грішному, ні у святім.

А потім знов оте нічоговічне
Розбудить зливу почуттів, думок —
І враз нікчемне, сіре, пересічне
Кудись відсунеться в глухий куток.

І зійде сонце — зійде просто в грудях,
Над серцем небо встане голубе.
І я пізнаю в незнайомих людях
Себе самого — вічного себе.

І зрозумію, що оте нічого
Не можна розгубить серед тривог,
Бо то є іскра сяєва святого,
Для котрого єдина назва — Бог.

23.ІІІ.1978

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle