Микола Руденко

Я поволі утверджуюсь в істині

Я поволі утверджуюсь в істині:
Грає нами чиясь рука.
Знову хтось переплутує відстані
Із майстерністю павука.

Ніби справді над небосхилами
Павутина висить нежива —
І такими стають безсилими
В простір викинуті слова.

Навіть сонце, в яке я вірую,
Павутини не прогребе.
І повзе холодок попід шкірою —
Наче знову я втратив тебе.

Завмираю, зітхаючи: важко як!
Через відстані бачу, як ти
Б’єшся в пастці відважною
пташкою
Але чим тобі допомогти?

Тугу в серці моєму не змірити.
Римам теж не здолати її…
Залишається тільки вірити:
Вірю, ластівко, в крила твої.

12.ІV.1978

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle