Микола Руденко

Виправдання

Даруй вологу, що тремтить на віях, —
Я нею спрагле серце орошу.
То ти свята для мене, то повія, —
І ціле пекло я в собі ношу.

Обурення і радість, і тривога.
І сни, що палять душу наяву…
Моя любов, можливо, не від Бога,
Як світ отой, де я тепер живу.

Люблю нерівно, як горить багаття,
На котре падає нічна роса.
Злились в одно молитви і прокляття,
Болото й небеса.

Ми щедро випили з гіркої чаші,
І нам ще вистачить того пиття…
Та не шкодуй, бо навіть сварки наші —
То прояви життя.

Хай будуть опіки. І ревнощі, і сльози.
Нам від чужих зітхань — ні вигод,
ні пожив.
А хто й на старості собі шукає пози —
Той тільки грав,
Не жив.

2.ХІ.79

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle