Микола Руденко

Мов злодій, власну хату обійду

Мов злодій, власну хату обійду
І попрямую в поле стороною.
Була — й нема…
Хтось у моїм саду
Плоди зриває, вирощені мною.

Спритніший хтось,— такий, кому зоря
Із гаманця в похмуру нічку світить.
Холодним п’ятаком від ліхтаря
Лягає промінь на вологі віти.

Чужий вівчар озвався на цепу,
Чуже обличчя виглядає з хати…
Даруйте, люди! В ніч оцю сліпу
Хто виграв, хто програв — не розгадати.

Домівки я позбувся за борги:
Правдиве слово нині не годує.
Чи друзі ви, чи, може, вороги —
Вам заздрити було б, напевне, всує.

Нема притулку — це ще не біда:
Десь є душа, що ночувати пустить.
У чарці заіскриться не вода,
І на столі в полумисках не пусто.

В розмові щирій душу відведу,
А вранці уклонюсь тому порогу,
Що допоміг забути про біду,—
Та й потихеньку вирушу в дорогу.

Мені на Бога нарікати гріх —
Я сам цю долю визначив для себе:

Коли обід, коли пустий горіх,
Коли за ковдру — лиш окраєць неба.

Хтось виведе у простір степовий,
А хтось гукне, щоб підвезти на возі.
Та знають друг і недруг: я — живий
І не марную віку у дорозі.

Щодня стрічаю обрії нові,
Для котрих треба серце розкувати.
Живий!..
Але скажіть, чи ви живі,
Хто правдою навчився торгувати?..

22.I.74

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle