Микола Руденко

Мрія про молитву

Коли понад вишками грім прогримить,
А з лісу запахне неприбране сіно —
Я Бога благаю: дозволь хоч на мить
Побачити рідну Вкраїну.

Дітей, що уранці до школи біжать;
Зерно, що хрустить на млиновому жорні;
Багаті жнива і скупу сіножать,
В городах кущі помідорні.

Вже стріх не побачу — є шиферний дах.
І стіни із цегли, і добрі ворота…
Чому ж так незатишно в наших садах?
Чому на обличчях скорбота?

Хоч є холодильник чи навіть авто,
Та в хаті неначе дожовують сварку.
Чому?..
Нам того не пояснить ніхто —
Лише запропонують чарку.

Відмовлюсь від чарки і вийду на лан —
Душа вимагає молитви і посту.
Засвітиться в небі прозорий туман —
І з нього сформується постать.

Породження Руського моря —
Жона.
Для котрої я обернусь на росинку.
Коралі з планет одягнула вона,
З Чумацького Шляху —
косинку.

Волосся за хмарами, боса нога
Торкає покривджене танками поле.
Від болю земного вона знемага,
Дитя пригортаючи голе.

Вслухаюсь у власного серця биття,
Пітного кашкета у пальцях тримаю.
О Нене! Візьми моє вбоге життя —
А більше нічого не маю.

26.ХІ.79

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle