Микола Руденко

Вже в тебе випадають зуби

Вже в тебе випадають зуби —
Порозумнішати пора.
Сиди тихенько біля груби,—
Хай рана гоїться стара.

Ти все зробив, що міг зробити, —
Були атаки та бої…
А де й кого сьогодні вбито —
То вже болячки не твої.

Іще лишив тобі чимало
Зелений світ, весняний гай.
Зорею небо в роси впало —
­ Йому служи, його співай.

Душею злийся з небосхилом,
Свій дух за обрії веди
І все, що звав святим та милим,
Утверджуй в серці назавжди.

Та вірний тій потребі добрій,
Я раптом в грудях чую крик:
Хтось навпіл роздирає обрій,
Немов на покуті, рушник.

Хтось темний Сонце загортає
В сукно єфрейторських онуч,
А потім нам його вертає,
Немов для душ важкий обруч…

Тож вибачай, привітна грубо,
Що знехтував тепло твоє:
Обруч на душах — вісник згуби
Погріти рани не дає.

5.ІІ.74

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle