Микола Руденко

Без каяття

Духовна суть — не шаровари модні,
Не звичка, що з роками промина.
Я — той, що був, і той. що є сьогодні, —
Це дві людські істоти чи одна?..

Я — комісар за класом і за змістом,
Я — агітпроп і до промов мастак,
Усе життя проживши комуністом,
Звихнувсь на старості…
Хіба ж не так?

Хіба ж поза мордовськими лісами
Не те, що сіяв, сам тепер пожав?
І все ж не так! Бо я завжди той самий:
Робив лиш те, що правдою вважав.

Не криюся: уже пізнав утому
І стогне замордована душа…
Та в чому каятись? Невже у тому,
Що шлях життєвий —
Це вам не соша?..

Попереду етапи і арешти,
І роздоріжжя, й хаос лихоліть.
Важливо бути чесним. Ну а решта —
Не від людей…
На тому світ стоїть.

30.V.81

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle