Микола Руденко

Чи прокленем, чи возвеличим

Чи прокленем, чи возвеличим
Ми, солоніючи від поту,
Оту непізнану істоту,
Яку історією кличем?

Чи занімієм з горя-жалю,
Коли, не знаючи кордонів,
Вона кістками міліонів
Знов нашкребе свої скрижалі?

Навіщо їй оті страхіття?
Ми — полум’я в її горнилі
Чи, може, атоми в чорнилі —
Півслова за одне століття?

Ну що ж, — нехай…
Аби із жита
Колись відсіялась полова.
Якщо прийшло оте Півслова,
То, значить, є для чого жити.

1968

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle