Микола Руденко

Із космосу

Сіре небо сірої землі
За шибками нашими стоїть.
Десь летять космічні кораблі —
До яких причалів і століть?

Космонавт на Землю погляда,
Материк далекий впізнає.
Земле, хто твій поступ розгада
І майбутнє визначить твоє?

Ні дахів, ні вулиць, ні шибок
Не помітно на тобі здаля.
Як бабусин вовняний клубок,
По орбіті котиться земля.

І вібрує нитка у руці,
Котру Сонце стомлено трима…
Де ви, люди, мавпи, горобці?
Що там — літо зараз чи зима?

Хмари чи в’язання голубе
Пропливає над тремтінням віт?..
Як же дивно бачити тебе
Отаким маленьким, рідний світ!

Ти — мов рукавичка, що лежить
Між зернят на зорянім току.
Як же просто ми повинні жить,
Щирість в серці берегти яку!..

Раптом душу смуток обпече,
На обличчя ляже сіра тінь:
Унизу під хмарами іще
Є кордонів хижа павутинь.

Світе, світе!
Де в тобі кордон?..
То навіщо ж люди наплели
Тих дротів і сотні мегатонн
Загатили в атомні стволи?..

Тут, крім влади Сонця і зірок,
Ані меж. ні повелінь нема.
Там за слово чи за вільний крок—
Куля в спину, табір чи тюрма.

Загрібають золото скупі,
Сниться кров убивцям і катам.
Тужаться диктатори тупі
Власну велич виказать світам.

Їм, убогим, навіть невтямки,
Що не знає Космос жодних пут.
Дихають безмежністю зірки…
Де ти, справжній світе,—
Там чи тут?..

З.ІІІ.74

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle