Микола Руденко

З–під даху впала призма крижана

З–під даху впала призма крижана —
І серце стрепенулося недремне.
Чому — не знаю, та несла вона
В собі для мене радість нетюремну.

Я, мов дитина, підійняв її,
Приклав до ока — і нараз побачив
Дніпро й далекі лугові краї,
Де я над озером косу мантачив.

Збагнув, що призма мандри дозволя
Не тільки в просторі, але й у часі,—
І вже дитинства крем’яна земля
Мені гостинці посилає ласі.

Усе те вмерло, де я зараз був —
Паркан і зони дворовище голе.
Немов я справді бачення здобув
Через незнане досі біополе.

Мені вже ясно, що кінець зимі.
Бо хтось небесний каже в біополі,
Що можна бути вільним у тюрмі
І в’язнем залишатися на волі.

24.ІІ.80

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle