Борщагівка — то була Борщівка,
Харчовий над річкою заїзд.
Там варила борщ вродлива дівка
В щебетанні ластів’ячих гнізд.
Біля комина старий лелека,
Молода тополя при вікні.
А до Києва вже недалеко —
В’їдете на свіжому коні.
Пийте, люди, пийте та борщуйте —
Замочіть, щоб не розсохся віз.
А стомились коні — заночуйте:
Менше буде виплакано сліз.
З’явиться церквиця сіроглава —
Прямо їдь, нікуди не звертай.
А чому вмирає давня слава —
Ти у мене, хлопче, не питай.
Як скривавив землю меч Батиїв —
Все ще по руїнах бродить жах.
Міг би вже й очунять славний Київ,
Та чомусь заснув у споришах.
А чому — збагнути не зумію:
Видно, це пригода не проста…
Помолітесь на Святу Софію,
Що в проломах мохом пороста.
Не треба мумій. Наших дум снага Не їх шукає в зоряну годину. Від тління слово нас оберіга: Якщо є слово — маємо людину…
Читати далі »
Іще б мені хоч раз відвідати поляну, Де в травах гомонять дуби–богатирі; Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно І повагом пливе шуліка угорі…
Читати далі »
Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків…
Читати далі »
Серед зими розтанув сніг — І знов заворушились трави. Не дбаючи про сенс і право, В бруньки весняний сік побіг…
Читати далі »
Буває, нами володіє Не хід планет, а звук легкий. Завваж: якби не ця подія…
Читати далі »