Микола Руденко

Кропива

У зеків на травинку очі ласі —
Обстежують, немов це диво з див.
Отож коли кропива піднялася,
Я старанно її обгородив.

Бо знаю: невеселої години
Це майже свійське зілля нас втіша.
Сільська кропива — ніби член родини:
Знайомі з нею шкіра і душа.

Спочатку візьмемо на облік душу,
Де є дитячих спогадів курсив:
Я, спритно здершись на сусідську грушу,
Її всім тілом радісно трусив.

Сусіда був, можливо, і не п’яним,
Та напідпитку — бо прийшов з хрестин.
Штанці спустивши, віхтем кропив’яним
Він шлях мені показував за тин.

З дитячих літ ховаю у секреті
(Ніколи цей секрет не розкривав),
Якого звіра я у тридцять третім
Наполював…
Читай: навиливав.

Блаженства незабутнього вершина:
Ледь–ледь устиг зазеленіти двір,
В печі запікши м’ясо ховрашине,
Кропиву мати клала на гарнір.

А нині я, хмеліючи без пива,
Схиляюся до неї знов і знов:
Зелене диво — табірна кропива
Мені у жилах воскрешає кров.

2.V.81

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle