Микола Руденко

Ні перші, ні останні ролі грати

Ні перші, ні останні ролі грати
Не хочу ні у снах, ні наяву.
Замкнув себе за ребра, мов за грати, —
І так тепер живу.

На те, що нині діється довкола,
Ув’язнений поете, не зважай.
В собі самому обробляю поле —
Та чи зберу врожай?

Вигойдую в душі високе небо —
Ранкову синь далекого Дніпра.
Хай чужина живе сама для себе —
Не для мого пера.

Роки неволі — мов слизькі химери,
Зрадливі хвилі в морі неживім.
Чи допливу на протилежний берег,
І що там є на нім?

Недобрим гомоном болючу душу крає
Обкрадених ночей волога каламуть.
Не забувай про мене, рідний краю.
Кохана, не забудь.

А там чи перші ролі, чи останні —
Не цим болію в снах і наяву.
Десь випаду росою на світанні —
І в травах оживу.

І мріяти не кину в вирі, в русі
Як про найвище, про святе добро,
Щоб та росинка, в котрій оселюся,
Вернулася в Дніпро.

30.І.1978

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle