Микола Руденко

Березняк

Був березняк — стрункі берези
Черкали темінь хмар важку.
А восени дерева–Крези
Жбурляли золото в ріку.

Тут здавна птахи яйця клали,
І як у горах повелось,
Сюди заходили марали,
А часом — обважнілий лось.

Дерев не повалили люди —
Стоять берези ще живі.
Та поруч виросли споруди —
Нові будинки житлові.

Вода холодна і гаряча.
На кухні — холодильник, газ.
У господинь привітна вдача —
За стіл припрошують ураз.

Напевне, добрий в них прибуток
Злиденності нема й ознак…
Чому ж мене поймає смуток,
Коли заходжу в березняк?

Де пролітала тінь від хмарки
У річковій голубизні,
З’явився сморід кочегарки,
А поруч — ями вигрібні.

Обходять березняк марали,
Тікають птахи за ріку —
Бо засмітили й обікрали
Життя в гірськім березняку.

А ще мене хвилює, мабуть,
Оця загадка непроста:
Що поселян веде і вабить —
Яка в них віра і мета?

Мо’, в світі їхньому верховне —
Лиш зручність, вигода оця,
А що в людині є духовне —
Про це ні гадки, ні слівця?

Ті бездуховні захаращі
Уже не розмете аврал…
Якщо це так. нехай би краще
Тут панував гірський марал.

17.ХІ.86, Сибір

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle