Микола Руденко

Три народження поета

Людське народження не вимага печатки —
Його засвідчує сама свята земля.
Та я своє життя розпочинав спочатку
І раз, і два, і три — від голого нуля.

Уперше народивсь шахтарчуком кирпатим
У скіфському степу серед камінних баб.
Я шлях завершив той пораненим солдатом,
Щоб з віршами прийти в літературний штаб.

Так народивсь поет, який не став поетом,
Бо істину вбачав на тлі газетних смуг.
З’явилось черевце укупі з кабінетом,
Ще й дача над Дніпром — як визнання
заслуг.

Та ви б поглянули, коли все те летіло
(І дача, й кабінет, і навіть давній шлюб):
Поза програмою через недуже тіло
Із мене видерся упертий правдолюб.

І то було моє народження останнє:
Розкована душа із Всесвітом злилась.
Де правда, де райком — вже не було
питання:
Круг мене дротяна колючка заплелась.

Повірите чи ні: я тільки нині знаю
Життя щасливу мить, душі високий злет.
В мені горять слова святим кущем Сінаю
І кличуть, і болять, бо нині я — поет.

17.ІV.81

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle