Микола Руденко

Спалах пам’яті

Прокинувся від того, що свою
Впізнав садибу — хату і повітку.
Я запашні “варенички” жую,
Які акація дарує влітку.

Гуде бджола. Вертаються в село
Селянські гарби, різнотрав’я повні…
Це ж півстоліття в пам’яті жило —
Як із глибин продерлося назовні?

Нічне повітря здавлене, густе.
Сусіда уві сні в подушку плаче.
А у мені акація цвіте —
Давно вже, мабуть, зрубана…
Дитяча.

І разом з нею в пам’яті на дні
Під покривалом забуття і втоми
Весь світ земний ворушиться в мені —
Його реалії, його фантоми.

Любов і зненависть, жага борінь,
Довершення творінь —
Святе й гріховне…
Хто ж я такий — зірок безлика тінь
Чи Всесвіту повторення духовне?

9.ІІ.79

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle