Микола Руденко

Усе пізнавши й переживши

Усе пізнавши й переживши,
Стою безгрішний, мов Адам.
З криниць небесних мудрість пивши,
Що я нащадкам передам?

Хіба лиш те, що для могили
Є в кожного своя земля.
Що ми планету обліпили,
Мов гілку яблунева тля.

Хоч десь поза окрайцем неба
Світи кружляють голубі,

Ми, наче тля,—
самі для себе.
І як вона
самі собі.

Жбурляємо ракетні стріли
В небесну далеч без пуття,
А власний дух ще не зуміли
З’єднати з подихом Буття…

Коли ж твоя душа досягне
Тих занебесних володінь,
Де Творча Сила в плоть зодягне
Незримий дух і зриму тінь:

Коли космічною луною
Та сила збудить суть твою, —
Тоді приходь і стань зі мною
Отут, де я тепер стою.

11.ІІ.1977

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle