Микола Руденко

Геоцентризм

Я знову чую не нову розмову,
Поза якою пустка і пітьма:
Земля — одна на всю Світобудову
Жива планета, іншої нема.

А хтось зітхає так глибокодумно,
Немовби зауважити хотів:
— Це дуже сумно. Боже, як це сумно!
Адже ж цей світ —
Не кращий із світів…

Тим часом той, хто ловить у тенета
Сліпої влади — до оцих тривог
Додав своє:
— Одна жива планета? Ха–ха!
Тоді я неспростовний бог…

Це так йому припало до вподоби,
Що замість храму освятив тюрму.
І весь народ — учені й хлібороби
Молитись нині змушені йому.

І люди дякують в тупій покорі
За те, що дихання лишив їм дар.
А дехто стверджує, що навіть зорі
З його наказу світять із–за хмар.

Лиш дивний Всесвіт з краю і до краю,
Мов на весні закохане дівча,
Лукаво зорями–очима грає —
Він цих смішних тривог не поміча.

14.ХІІ.86

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle