Микола Руденко

Лежать між нами дев’ять літ

Лежать між нами дев’ять літ
Страшної, лютої розлуки.
Вже виросли мої онуки,
І я уже не дядько —
Дід.

А ти, скажи мені, яка?..
Вже ні згадать, ні уявити —
Лиш заново у серці звити
Тебе з поштового рядка.

Тож я, коли село дріма,
На вітрі, що летить з Китаю,
Твої листи перегортаю —
Та вже і в них тебе нема.

Озвись, кохана, — де ти, де?..
А місяць тихою порою
Пасе хмарки понад горою
І мовить: — Жди, вона іде…

Ще тиждень, два —
Й свята, жива.
Ти знімеш сидір свій тюремний —
Наш застарілий біль недремний
Відродить душі і слова.

26.І.86, Сибір

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle