Микола Руденко

Балада про самогубство

Оті кити, запеклі самогубці,
На берег кинулись з яких причин?..
Старий моряк у корабельній рубці
Кректав, оцей готуючи почин:

Схопити тросами й назад у воду
Хоч одного вернути — хай живе…
І зачепили вченим на догоду —
Вже на глибоке витягли сливе.

Та кит, ледь–ледь буксир не потопивши,
Зірвався й повернувся до братів.
Старий моряк, не ївши і не пивши,
Сам із китами згинути хотів.

Рушав до міста. Повертався знову
Із болями у глибині грудей.
Йому здалось: він розуміє мову,
Якою кит звертався до людей.

Кит говорив:
— Збагніть, я той, чий шлунок
Біблійного пророка вам зберіг.
Беріть мої кістки собі в дарунок —
Я сам їх кидаю на ваш поріг.

Запам’ятайте цю трагічну дату
І не глуміться із моїх старань.
Я помираю, щоб сигнал подати:
Ви, люди, вийшли на останню грань.

Онуки, пограбовані дідами,
Не матимуть ні їжі, ні тепла.
Материки, закуті холодами,
Навік поглине крижана імла…

Моряк метався, вибившись із сили —
Бо хто ж, крім нього, чув оті слова?..
Китів на жир давно перетопили,
Старий у божевільні дожива.

12.ІV.81

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle