Микола Руденко

Голос

За вікном — ліхтар. А тут навколо
Світла й сутінків жовтава гра.
Що це — знову спізнююсь до школи?.
— Сину, прокидайся. Вже пора.

І холодний піт. І так неждано
Порадієш: це лише у сні.
А чого б радіти? Що не дано
Знов побігти в школу по стерні?..

Йду свого довершувать урока:
Слід хоча б наприкінці життя
Зрозуміти, як ріка широка
Постає з німого небуття.

Сніг зійшов.Смарагдова травиця
Оживає в лузі де–не–де.
А верба, як сива удовиця,
Весняного воскресіння жде.

Враз неначе небо розкололось —
З-під землі чи з глибин Дніпра
Чую голос, материнський голос:
— Сину, прокидайся. Вже пора…

Що це, хто це, бавлячись громами,
Посилає отакі дива?
Вас немає — ви ж померли, мамо.
Та з–під ніг лунає:
— Я жива.

Я жива. Я ворушусь корінням,
Вітерцем шумлю у комиші,
Підіймаюсь каяттям–прозрінням
У твоїй намореній душі.

Я жива. Я вічно воскресаю,
Землю оновляючи твою —
Хмарою над вами нависаю,
Блискавицею у серце б’ю.

Прокидайтесь, діти! Час до школи.
Там, на Сонці, вас Учитель жде.
Є уроки, котрих вам ніколи
Не забуть…
Ніколи і ніде.

…Ох, уроки, ті гіркі уроки!..
По дібровах, плавнях і степах
У далекі і недавні роки
Трупним духом світ оцей пропах…

Мамо, мамо! Встань над берегами.
Ти — мій голос і душа жива…
Шарудить коріння під ногами,
Дніпр широкий кригу розбива.

І8.ІІ.74

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle