Микола Руденко

Коли відлунює твій кожен крок

Коли відлунює твій кожен крок
І щось таємне мариться деревам,
Ти чув сріблистий передзвін зірок
В морозну ніч у небі кришталевім?

Нехай ти сам ідеш, нехай нема
Ні хати, ні душі над берегами,
Та зорі є — тож скаржитись дарма:
Вони дзвенять у тебе під ногами.

Дзвенять у соснах і в твоїй сльозі,—
Дзвенять, неначе величальний келих;
Як бронзові дзвіночки на дузі,
Коли весілля котиться по селах.

А білі коні срібні віжки рвуть
І гривами трясуть у непокорі…
Сиди в кутку, не смій рушати в путь,
Коли не чув, як взимку дзвонять зорі.

8.ІІ.74

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle