Микола Руденко

В передчутті божественної миті

В передчутті божественної миті
Ми мусимо іти на каяття,
Щоб наші душі, правдою умиті,
Наповнилися Світлом за життя.

Тож каюсь самовіддано і ревно
(Бо зрештою пізнав свою мету)
За кожен день, прогаяний даремно,
За духу довгочасну сліпоту.

Я каюсь, по–синівському уклінно
За те, що, вірячи в чужих химер,
Не всім єством служив тобі, Вкраїно,
І у бою за тебе не помер.

Але приймаючи облудну славу,
Звернувши в бік від праведних доріг,
Я жив безхитрісно та не лукаво —
То, може, це применшує мій гріх.

6.I.80.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle