Микола Руденко

Шлях сумління

Моя душа — це світ з материками,
Де серед гір снується сто доріг.
Любив блукати я по них роками
І душу від сліпих марнот беріг.

Я шанував людське самовладання
І твердив, вірячи, що я — пророк:
Поезія — це чисте споглядання
Загадок неба, таїнства зірок.

Сягав поза сонця духовним оком,
Вивчав говірку світла і пітьми.
Та якось я помітив ненароком:
Мій материк не вільний від тюрми.

Я втратив спокій в самоті й на людях,
Мені боліло в полі і в гаю —
Бо відчував: зробилось мулько в грудях,
А дріт колючий в душу вп’явсь мою.

Я рвав умовностей лискучі шлеї —
Хотів тюрму втопити у вині.
Та марні спроби — не втекти від неї:
Вона не поза мною, а в мені.

Тоді збагнув: ці загорожі й грати,
Що будувались людям на біду,
Зсередини належить зруйнувати —
Для цього, тюрмо, сам тебе пройду.

І я пройшов. Де згорбившись,
де плазом —
Без просвітку, без ласки, без тепла.
З ногами сам до себе в душу влазив —
Вона для мене карцером була.

Гадав, що саме так я спокутую
Той гріх, що, тюрмо, ти у світі є.
І цим для себе спокій підготую:
Сумління заспокоїться моє.

Та де там! Відпусти мене, проклята:
Є в світі гори, води, комиші.
Зненацька з сонця чую голос брата:
За мурами твої товариші…

Моя душа — це світ з материками,
Де серед гір снується сто доріг.
Але мені лишилась під зірками
Лиш та, що кличе на сумний поріг.

23.ІХ.86, Сибір

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle