Микола Руденко

Знов чомусь прийшла хвилина смутку

Знов чомусь прийшла хвилина смутку.
Попрямую у вечірній ліс.
Запалю солдатську самокрутку
Над окопом, що давно заріс.

Ні, життя легкого обіцяти,
Сонце не могло своїм синам.
Де ти, рік народження двадцятий?..
Перші кулі діставались нам.

Я не знаю, втрата чи здобуток
Те, що надбано в юнацькі дні —
Це боління, цей окопний смуток,
Що живуть відтоді у мені.

Тільки знаю, що в гірку годину
В полі, поміж танкових ровів,
Я промовив:
— Хто ти є, Людино?..
Але й досі ще не відповів.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle