виніс батько сідло
мати шаблю
од сестриної сльози свічка засвітилась
що при ній осідлано коня
б’є копитом кінь щоби збудить й полеглих
а пан сотник коло церкви дочекатися не можуть
поки хлопці до пазух понабирають солов’їв
поки та рука дівоцька пустить стремено
вже на корогви дихнула пісня
кров орлина з солов’їною змішалась
вже злітають хлопці в сідла
аж у крові дідів орлиний клекіт
дрібно кінь передніми перебирає
ніби змій толочить
бо козацьке око не потрапило ні разу їх побачить
щоби затулить собою найсумніше у світі
серце України
материна рука вже хрестить шлях
а над степом сльоза сонця сходить
на віки
навіки