Із диму голосів що назад вернувся у комин
висоталися коровайниці
мовчки душу оступили
наче жар із печі вигорнули слова з неї
у затулах що щитах глухли луни
коли будеш з нами своє бгати
будем твою душу Сонцем затуляти
тиша з череня на рушниках гойдалась
коровайниці зозулями вертали в ирій
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »
дим крови розмитих облич далечінню ховає пісню у матір яка з чорної корови вигонить ніч у поле пощербом тихого ляку який відчиняє мені очи…
Читати далі »