душа кривавиться корогвою
у тиші Бога — моїй поезії сумній
коли я доступаюся до нього тихим сподіванням
про вічне тривання душі
у барвінковому видихові приголосних
і голосінні присмерковім голосних
душа кривавиться корогвою
у тиші Бога — моїй поезії сумній
коли я доступаюся до нього тихим сподіванням
про вічне тривання душі
у барвінковому видихові приголосних
і голосінні присмерковім голосних
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
дим крови розмитих облич далечінню ховає пісню у матір яка з чорної корови вигонить ніч у поле пощербом тихого ляку який відчиняє мені очи…
Читати далі »