Галина Паламарчук

Вибралась врешті і я до своєї рідні

Вибралась врешті і я до своєї рідні,
чопорно в серці тамуючи острах і радість:
рідній по крові будуть, напевно ж, раді,
а окрім того, приїхала не впорожні, —

я привезла їм рідкісні перли… Та ба —
брязкальця тут у ціні, побрехеньки і шлеї.
Доля ще в них непочата, а вже біля неї
хитрість кубло собі звила, лінивство, ганьба.

я привезла їм у погляді мир і тепло, —
тільки ж вони мені в жмені позиркують злісно.
Пісні повісмо пустила із серця — та пізно:
б’є барабан, на смаженю скликає село.

Не розпаковані ковані скрині мої,
не знадобились скарби, що ростились віками,
бо не співмірні вічність і час, що руками
ліплений під матюки і азарт нагаїв.

О як жорстоко й фатально обманює їх
істина, зламана в куцому дзеркальці миті.
Кажуть: жебрачка, плюються на мене — чиї
скрині зі скарбом зневажені і нерозкриті.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle