Галина Паламарчук

Коли йдеш по житті

Коли йдеш по житті,
як долаєш ворожі редути,
і нема таких крапель,
щоб зужити й про все забути;
коли пахне залізом
і сіється дощ кислотний,
і шкіриться світ —
агресивний, темний, голодний, —
ну, кому пожалієшся,
хто тебе слухати стане?
І тоді-то ти в сіті
заманюєш слово кохане,
слово — голубку,
від Бога поштову листівку,
влещаєш і виснеш на нім,
як продажна дівка.
Ось так порятуєшся,
хоч наковтаєшся твані.
Спочинеш на суші.
І знову — нормальна пані.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle