Галина Паламарчук

Коли йдеш по житті

Коли йдеш по житті,
як долаєш ворожі редути,
і нема таких крапель,
щоб зужити й про все забути;
коли пахне залізом
і сіється дощ кислотний,
і шкіриться світ —
агресивний, темний, голодний, —
ну, кому пожалієшся,
хто тебе слухати стане?
І тоді-то ти в сіті
заманюєш слово кохане,
слово — голубку,
від Бога поштову листівку,
влещаєш і виснеш на нім,
як продажна дівка.
Ось так порятуєшся,
хоч наковтаєшся твані.
Спочинеш на суші.
І знову — нормальна пані.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle