похилився вечір над водою
дві рибі випливли з його очей
пливуть вже не в моїй сльозі
де місяць сіті білії ховає
по яких моя душа
озираючись тікає догори
од місяців двох теплих
які хитаючись голублять сироту у пазусі дівки
де літо погубило найтихіші квіти
чи вечір я чи сирота
дві рибі пливуть
у не моїй сльозі
дві риби —
мої очі
дві
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »