в усмішці руїна світла
квіти флейти що гасне у дощах їх тіл
коли ховають животи у чистих травах
у гудіння полум’я з рота дитини зродженої з насіння
вичавленого з батькового тіла
у свої відчиненні животи розгойдані вином Содому
і проростанням важких грудей у глину батькової руки
з якої проростають дві лози що гроном чавлять гроно
втопивши цвіт жіночий у жіночим цвіті
солодку слину гублять одна в одну
вже чуючи жахливий спів небесних косарів