у паморозі крови похилилися чуби козацькії в долину
з щонайменшої козацької могили що її насипано шапками
геть усю Вкраїну видно
є й такі з яких її добачить важко
і коли вже втомиться цей світ
що його ікона ока сироти не спинить
зроджувати хмари стріл
що на вістрі кожної із них козацьке серце
доки тоскним гуком передсмертним
козака що впав з коня
темні українські криниці копаться будуть
що над ними нікому навколішки схилиться
щоби пити ті гіркі сльози
щоби лити кров чужинську не свою
коли серце вирвали з твоїх грудей
задиміли кров’ю криниці на всій Вкраїні
вийшов у поле я з твоєї пісні
з скреготом неначе шабля вдарила об шаблю
на твої шляхи моя сльоза упала
що її кривавим солов’ям не стало ночі випить
притулив я вухо до землі
і почув як серце твоє б’ється