Трублять наші ангели
в труби красиві срібні,
зі звитків страшних
нам вердикти вичитують грізні.
О як нас в обійми
жбурне на хвилину: рідні, —
о як розімкне нас
напруга врізнобіч: різні…
Ми одне й те ж
так по-різному, милий, трактуєм,
розмахавшись наосліп
словами, неначе ножами.
А що ж ми, крім болю,
розчарування й туги,
на нивці, украяній Богом,
щедро нажали?
Розгадка вкрадеться в душу
м’якою ходою,
ув очі додасть
тривоги й нових запитань:
Ти — боротьбою мариш,
я — добротою.
Ти володіти хочеш,
а я — любити.
Літо відчувається на дотик. Літо, наче трави, розгортай. Персика дві вогкі половинки Зрошують суху твою гортань…
Читати далі »
Коли йдеш по житті, як долаєш ворожі редути, і нема таких крапель, щоб зужити й про все забути…
Читати далі »
Бабине літо — тінь літа, тінь. Ти йдеш, легка, і шапка волосся жовтого — тінь літа, тінь. Вуста, як і навесні, гарні і смутні…
Читати далі »
Грузьке болото вхопило ноги, тягар важкий. І денно, й нощно, і до знемоги, хоч вовком вий…
Читати далі »
Короткі дні, а ночі такі вовчі, такі тхорячі і такі нудні, вони ще листопадні, підготовчі…
Читати далі »