сон крилами з попелу
у терпкості жіночої квітки
розчиняє зів’ялі руки дитини
оглухлої від шепотіння джерел
що ширяться великими очима босої на стежці
сон крилами з попелу
у терпкості жіночої квітки
розчиняє зів’ялі руки дитини
оглухлої від шепотіння джерел
що ширяться великими очима босої на стежці
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »