ой леле
сходиш місяцем
не спіткнувся б кінь твій об мою сльозу
лелечко мені
щоб як лен той сходить ти до мене сходив
попустила за водою я зелені коси
розповився ляк лілей сих білих перед місяцем уповні
по мені по друженьки лелечуть
вже дивлюсь на них я з-під калини
льон зійшов мій — небо проти неба
коло місяця зоря сльозою
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »