одцвіли на плоті голівок дитячих горнята
біля вікон смеркнуть мальви
сиротами яких не пустили до хати
дідова люлька сичить на матиолу
крізь їхній чад
із заплющеними очима він босий йде за плугом
віє білим сном од череди
сиплять жар за пазухи дівчатам солов’ї
і знов душа на обгорілих крилах
летить і б’ється у тепле світло вікон
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »