ніч кринична понад лад
шамотить корба
час од часу скрикуючи пораненою гускою
поки відро не вдариться об воду
розбивши моє лице вдрузки
що їх лише у ранковій молитві потраплю з’єднати
поки янгол своїм диханням вирівнює воду
скрегоче зелень у роті дощової жаби
а вже хтось срібну солому ранкового дощу
кладе в озереди
що за ними Господь розвісив сохнути
мою випрану у сльозі Пречистої душу
а ви кажете що то краєвид
коли набравши в очі мого смутку
скажете що то й ваша душа
почуєте від мене
— так
бо пощо мені моя душа коли вона тілько моя